«Літописець долі народної»

14 травня  виповнюється 155 років з дня народження Василя Стефаника – видатного українського письменника, громадського та політичного діяча, однієї з важливих постатей культурного та соціально-політичного життя України.

 Стефаник увійшов в історію світової літератури як неперевершений майстер соціально-психологічної новели та людина, що змусила весь світ почути біль українського селянина.

  Пройняті трагізмом і глибиною душевних переживань, твори Василя Стефаника стали окрасою української літератури. Письменник хотів бачити свій край вільним, щасливим, і своєю творчістю наближав цей час.

Стефаник Василь Семенович народився 14 травня 1871 року в с. Русів, що розташоване на Франківщині. Його батько – заможний селянин, завжди підтримував прагнення сина отримати найкращу освіту, тому всіляко сприяв цьому. В 1892 році Стефаник від’їжджає до Кракова, де був зарахований до медичного  університету, який так і не закінчив. Спершу Василь Стефаник писав невеличкі поезії у прозі, та не знайшов для них видавця. З осені 1897 року у газетах почали з’являтися його реалістичні новели. У 1904 році Стефаник одружився і на деякий час відійшов від літератури, займався сільським господарством, мав трьох синів. В 1908 році селяни Покуття обрали добре знаного на той час письменника депутатом до австро-угорського парламенту і він десять років відстоював їхні інтереси в урядових і судових установах.  В. Стефаник стає ватажком політичної боротьби: виступає на мітингах селян з осудом суцільних репресій, викриває антисуспільний характер влади, за що, зрештою, стає в’язнем. Не залишився літератор осторонь визвольного руху на теренах України: у складі делегації урядовців ЗУНР був наділений повноваженнями під час підписання Акту Злуки 1919 р. Перебуваючи в тій частині України, що була під владою Польщі, В. Стефаник активно цікавився подіями в УРСР, відсилав до радянських журналів свої нові твори.

7 грудня 1936 року після тяжкої хвороби В. Стефаник помер у рідному селі Русові. 

 У творчості Стефаника-новеліста було два періоди: перший припадає на 1897-1901рр., а другий – на 1916-1933 рр.   Спадщина письменника – це п'ять збірок новел: «Синя книжечка» (1899 р.), «Камінний хрест» (1900 р.), «Дорога» (1901 р.), «Моє слово» (1905 р.), «Земля» (1926 р) , які принесли йому світове визнання.  Найвідоміші новели: «Камінний хрест», «Новина», «Катруся», «Марія», «Сини», «Кленові листки», «Лист».

Ці твори вважаються вершиною української малої прози. Його лаконічні, перейняті болем новели по-новому відкрили внутрішній світ покутського селянина. Він не ідеалізував село, а показував його у злиднях, у горі, але з неймовірною внутрішньою гідністю.  Стефаник писав мовою своїх земляків –  покутським діалектом. Це додає його творам особливої автентичності та мелодійності. Саме він започаткував в українській літературі експресіонізм – стиль, що передбачає зображення внутрішнього через зовнішнє, зацікавлення глибинними психологічними процесами.

Він першим у літературі так потужно порушив тему масової еміграції українців («Камінний хрест»). Стефаник показав розрив із рідною землею як духовну смерть, закарбувавши трагедію цілого народу, що шукав кращої долі на чужині.

Творчість Стефаника вчить співчуттю. Вона вчить нас емпатії, вмінню відчувати чужий біль як власний Його твори змушують читача зупинитися, замислитися над ціною людського життя та гідності.

       До 155-річчя від дня народження В. С. Стефаника  в Юнацькій  бібліотеці оформлено  виставку біографію «Літописець долі народної», яка представляє літературу, що висвітлює життєвий і творчий шлях письменника, його геніальні твори.

      Проза Стефаника не лишає байдужим нікого, зачіпаючи в душі читача найтонші струни, спонукаючи до роздумів, розвиває чуття краси й доброти.

Запрошуємо Вас відкрити для себе світ Василя Стефаника через його твори, представлені на нашій експозиції.