«35 років українці разом»

                Щороку в серпні українці вшановують ті дні, коли над нами замайорів синьо-жовтий прапор і Україна заявила на весь світ про свою незалежність. Синьо-жовте знамено стало символом нашої свободи, боротьби та гідності, а день проголошення Незалежності став точкою відліку нової історії нашої країни. Боротьба за незалежність продовжується і сьогодні… Тому ми маємо пам’ятати, якою ціною дістається наша свобода.

                У читальному залі з нагоди цих знаменних державних свят розгорнуто книжкову виставку з елементами інсталяції «35 років українці разом», яка вклучає в себе кілька виставок: «Це нашої історії рядки», «Державні символи України» та «Сміливий народ сміливої країни». В експозиції представлені видання, що розповідають про історію української державності, символіку та традиції України, видатних діячів, які творили українську незалежність, героїзм сучасних захисників та захисниць України, культуру, мову та духовну спадщину нашого народу. Окремим пластом виділено літературу, присвячену героїзму та відвазі українського народу, який протягом всієї історії та досі продовжують боротися за збереження Української Незалежності та Державності.

                Незалежність – не просто слово. Це наша відповідальність, наша боротьба, наші дії сьогодні. Нехай любов до України завжди живе в наших серцях, а синьо-жовтий прапор гордо майорить над вільною землею!

Хай святиться ім’я твоє, Україно!

24 серпня щороку український народ відзначає найголовніше державне свято – День Незалежності України.  Саме 24 серпня 1991 року Україну було проголошено  незалежність України і над будинком Верховної Ради піднявся синьо-жовтий прапор.

День Незалежності — це не лише історична подія, а й нагадування про те, що свобода не дається безкоштовно. Сьогодні це свято об'єднує українців усього світу. Воно символізує неподільність української території, власну владу, Конституцію та закони, які захищають права громадян та уособлює багатовікові прагнення українців до волі, демократії та справедливості. Цей день став офіційним початком розбудови самостійної демократичної держави Україна.  Символом суверенітету нашої держави стає синьо-жовтий прапор, День народження якого ми щорічно відзначаємо 23 серпня, починаючи з 2004 року .

Кожне нове покоління українців своєю працею, талантом і жертовністю примножує здобутки, захищає свободу та будує процвітаюче майбутнє.

З цього свята в бібліотеці-філії № 3 ЦБС  для дорослих оформлено книжкову виставку «Хай святиться ім’я твоє, Україно!». В експозиції представлені видання з фонду бібліотеки, що висвітлюють історичні аспекти становлення України, особливості національної символіки, визначні події та постаті у боротьбі за незалежність нашої держави, історію українського національного прапора. Познайомившись з цими книгами, ви розкриєте для себе таємниці національних процесів, які відбувалися в Україні, а також дізнаєтеся про внесок, який наша країна зробила для світової спільноти.

Запрошуємо всіх охочих завітати до бібліотеки та пригадати, як Україна долала труднощі на шляху до незалежності. 

Ми віримо, перемога буде за нами, наша Україна буде завжди вільною та міцною, а її незламний дух буде непохитною основою для наших досягнень.

«Прапор об'єднує»

23 серпня в країні відзначається державне свято – День Державного Прапора України. Ця дата є важливою для кожного українця, адже державний прапор є джерелом національної гордості, об’єднуючи українців у складні часи та нагадуючи про їхню силу і єдність.

Як державний прапор України синьо-жовтий стяг був затверджений Постановою Верховної Ради від 28 січня 1992року, а 23 серпня 2004 року  Глава держави Леонід Кучма підписав Указ №987/2004 "Про День Державного Прапора України". Відтоді свято відзначається щороку.

Державний Прапор - один з офіційних державних символів суверенітету держави. Це стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3. Жовтий і синій кольори несуть у собі глибокий сенс, що сягає корінням в історію та культуру країни. Кожен колір репрезентує не тільки фізичний ландшафт України, а й цінності та ідеали, які формували націю протягом століть. Синій здавна символізує чисте, мирне небо, а жовтий - символ праці і достатку - це колір хлібного лану. Проте є й інші тлумачення. Жовтий і синій кольори є поєднанням головних символів життя - золотого сонця у синьому небі. А ще жовтий і синій - це вогонь і вода, чоловіче та жіноче начала.

В Юнацькій бібліотеці до Дня Державного Прапора України представлена виставка-подія «Прапор об'єднує», на якій можна ознайомитися з походженням його кольорів, історією виникнення, історичним минулим та сьогоденням.

З цим символом український народ утвердив свою державність, соборність і самостійність. З ним  українці йшли на захист своїх прав та свобод під час  Революції Гідності, під цим символом сьогодні наші воїни захищають рідну землю  від окупантів.

Тож нехай синьо-жовтий стяг і надалі вселяє в серце кожного українця гордість та спонукає наших захисників і захисниць до нових подвигів заради  Батьківщини.

«Покоління без кордонів»

                Молодість – це особлива пора, коли людина відчуває в собі невичерпну силу й енергію. Лише в молоді роки для нас немає нічого неможливого, а кожен новий день приносить надію, розвиток, сміливі мрії та радість життя. Від того, якою є молодь, залежить майбутнє кожної держави – недарма в будь-якому суспільстві молодим відведено роль ентузіастів, ідеалістів та реформаторів, тобто, по суті, прогресивної рушійної сили.
                Міжнародний день молоді ( International Youth Day) було затверджено ще 1999 року Генеральною Асамблеєю ООН за ініціативи Всесвітньої конференції міністрів у справах молоді (проведена у Лісабоні у 1998 році). Вперше його святкування відбулося у 2000 році. В Україні, як і в усьому світі, розуміють важливу роль юнаків та дівчат, тому їм присвячується особливий день, який раніше відзначали кожного року в останню неділю червня, а з 2022 року згідно указу Президента України від 1 січня 2022 року День молоді України об’єднали з Міжнародним днем молоді.

                До цього дня в читальному залі ЦМБ ім. І. П. Котляревського бібліотекарями підготовлено та оформлено книжкову виставку «Покоління без кордонів», де представлено шикорий спектр актуальної та нової літератури, яка стане в нагоді для молодих людей. Деякі видання, представлені у добірці, отримані бібліотекою від Українського інституту книги.

«Калі траш: історія ромського геноциду»

                Калі Траш (Чорний жах) – день пам’яті голокосту ромів. Під час Другої світової війни в каральних акціях окупаційного режиму в Україні було знищено майже 20 тисяч осіб ромської національності, проте немає даних про загиблих у зонах бойових дій наступальних операцій, на примусових роботах, у таборах гетто. Загалом на території України існує понад дві тисячі поховань жертв масових убивств ромів. На увічнення пам’яті депортованих і страчених представників циганського етносу 2 серпня в Україні на державному рівні відзначається Міжнародний день голокосту ромів.
               Бібліотекарі читального залу ЦМБ ім. І.П. Котляревського підготували книжково-ілюстративну виставку «Калі траш», де представили літературу з теми.

Будемо жити, ромале!

2 серпня Україна разом з усім цивілізованим світом вшановує пам’ять жертв нацистського геноциду ромів. У цей день гітлерівський режим вчинив страшний злочин проти людства – в газових камерах табору смерті Аушвіц-Біркенау було живцем спалено близько трьох тисяч безневинних чоловіків, жінок, дітей. Єдиною їхньою «провиною» була належність до ромської національності. «Калі траш» у перекладі з ромської означає «чорний жах». Так називають період в історії ромів за часів Другої світової війни.

За матеріалами тематичної полиці «Будемо жити, ромале» користувачі бібліотеки-філії № 3 ЦБС для дорослих можуть дізнатися,  що за роки Другої світової війни нацисти, здійснюючи расистську політику геноциду, вивезли та стратили від 600 тисяч до 1 мільйона 500 тисяч ромів. Велика їх кількість була знищена в таборах примусової праці, місцях кочування, в ході каральних операцій. Їх убивали навмисно й жорстоко. Винищенням займалися спеціальні каральні загони – айнзатцгрупи – кількістю від 1000 до 1200 осіб, командири яких могли особисто ухвалювати рішення про розстріли населення. Одна така група діяла у Північній та Центральній Україні, інша – у Південній Україні, Бессарабії, Криму й на Кавказі. Сумним символом цього геноциду в Україні є Бабин Яр у Києві, де в перші дні окупації були розстріляні тисячі ромів. Представники ромського народу стали одними з перших жертв Бабиного Яру. У вересні 1941 року тут були розстріляні п’ять ромських таборів, серед яких більшість складали літні люди, жінки та діти. За свідками очевидців, на страту люди їхали з піснями та в традиційному яскравому вбранні.

         Злочини людиноненависницьких режимів не мають прощення. Істина про геноцид ромів має стати невід'ємною частиною нашої національної і загальнолюдської пам'яті для того, щоб така трагедія більше ніколи не мала змоги повторитися.

 За роки незалежності Україна впроваджувала політику, спрямовану на етнічне відродження ромів. Ромська етнонаціональна спільнота – невід'ємна частина українського народу, а її історія – складова нашої спільної національної пам'яті.  

 Від початку повномасштабної війни роми нарівні з усіма громадянами України, що мають різне етнічне походження, протистоять російському агресорові, беруть участь у русі опору. Роми служать у лавах ЗСУ, займаються волонтерською діяльністю, наданням гуманітарної допомоги громадянам та військовим.

«Ті, що пережили пекло...»

                Верховна Рада України прийняла Постанову про вшанування пам’яті Захисників та Захисниць України, учасників добровольчих формувань та цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули у полоні, реєстр. №10188.
                Постановою 28 липня офіційно встановлено Днем вшанування пам’яті Захисників і Захисниць України, учасників добровольчих формувань, а також цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули у полоні.
                Цей День запровадила Верховна Рада на підтримку громадських ініціатив - як нагадування про трагічні події, що сталися під час повномасштабної агресії росії проти України.
                Особливе значення має ніч з 28 на 29 липня 2022 року - день, коли російські війська здійснили обстріл Волноваської виправної колонії біля Оленівки, де утримували оборонців «Азовсталі». Це один з найжахливіших терактів, скоєних росією щодо полонених: щонайменше 53 українські захисники загинули, ще понад 130 отримали поранення різного ступеня тяжкості. Злочин проти українських оборонців став грубим порушенням норм міжнародного гуманітарного права, яке чітко регламентує гуманне поводження з військовополоненими та зобов’язує державу, яка їх утримує, забезпечувати їхню безпеку та життя.
                З метою увічнення громадянської відваги, стійкості, самовідданості та сили духу, а також зміцнення національної єдності та почуття патріотизму в читальному залі ЦМБ ім. І.П. Котляревського підготовлена книжкова виставка «Ті, що пережили пекло...», а також постійно діє та оновлюється патріотична книжкова виставка «Славимо відважних».
                Вічна пам'ять всім українським військовослужбовцям, учасникам добровольчих формувань та цивільним особам, які загинули у полоні в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, стали жертвами жорстокого насильства під час російської збройної агресії та окупації.

Безсмертні імена в книгах і серцях

22 липня 2025 року Верховна Рада України ухвалила Постанову, відповідно до якої 28 липня офіційно встановлено Днем скорботи та вшанування пам’яті Захисників та Захисниць України, учасників добровольчих формувань та цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули у полоні.

Цей День запровадила Верховна Рада на підтримку ініціатив громадськості та з українських військовослужбовців, учасників метою гідного вшанування пам’яті  добровольчих формувань та цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули у полоні внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, заради збереження пам’яті про Захисників та Захисниць України, які обороняли місто Маріуполь та за наказом вищого військового керівництва України вийшли із заводу "Азовсталь" у період з 16 по 20 травня 2022 року, але всупереч домовленостям та гарантіям внаслідок теракту на території колишньої Волноваської виправної колонії № 120 у селищі Оленівка Донецької області у ніч з 28 на 29 липня 2022 року були страчені російськими окупаційними військами.

Цього дня зазвичай проводяться такі меморіальні заходи, як загальнонаціональна хвилина мовчання, покладання квітів до пам'ятних знаків та меморіальних плит та вшанування цивільних громадян та добровольців, які постраждали від російської агресії, перебуваючи в неволі.

Це не лише день скорботи, а й символ незламності українського народу, вдячності за мужність, а також заклик до справедливості й покарання винних у злочинах проти людяності.

З цієї нагоди бібліотека-філія №3 ЦБС для дорослих підготувала тематичну книжкову виставку-роздум «Безсмертні імена в книгах і серцях, де представлені художні та документальні видання, присвячені героям, які мужньо боронили нашу країну. На виставці представлені книги, що висвітлюють історію боротьби за свободу, біографії Захисників та Захисниць, а також література, що відображає їхню мужність і самопожертву. Ви знайдете виставлені твори українських авторів, документи, свідчення та спогади, які зберігають пам’ять про наших героїв.

Схиляємо голови у скорботі про тих, хто зазнав нелюдських тортур, знущань і смерті в російському полоні. Вшановуємо кожного, хто не зламався, хто до останнього залишався вірним Україні.

Віримо в повернення кожного нашого воїна додому.                             Слава Героям України!

 

Вибачте нам за цей розпач і сум,
За сльози, що ранять щоденно.
Ви стали частиною світлих дум,
А пам'ять про вас — священна.

«Поетеса вогняних меж»

       21 липня 2026 року відзначається 120 років від дня народження Олени Теліги – поетеси, публіцистки, громадської діячки, героїні, яка залишила по собі не лише силу слова, а й приклад безкомпромісної любові до України. Олена  Теліга була однією з осіб, які впливали на культурний розвиток українського народу, його національне та культурне піднесення. Її творче життя і героїчна смерть стали символом невмирущості української нації.

Життєвий шлях Олени Іванівни Теліги (1906–1942) вражає своєю динамікою та трагізмом. Виросла вона у російськомовному середовищі, проте в еміграції свідомо обрала українську ідентичність і присвятила їй усе життя. У 1939 році Олена вступає до Організації українських націоналістів (ОУН).  У часи Другої світової війни вона повернулася з єміграції до окупованого нацистами Києва, щоб відроджувати українську культуру. Попри смертельну небезпеку, вона відмовляється тікати, заявляючи, що не може знову йти в еміграцію і залишати свій народ.  У лютому 1942 року її заарештувало гестапо. Поетесу разом із чоловіком Михайлом розстріляли у Бабиному Яру.

Олена Теліга прожила на світі лише 35 років. Свій поетичний, публіцистичний та організаторський хист вона поклала на розбудову української культури, мистецтва в ім'я збереження і творення української державності.

Олена Теліга належить до «Празької школи» української поезії. Її спадщина кількісно невелика (загалом збереглося трохи більше ніж 40 віршів та кілька публіцистичних статей), адже більшість рукописів було знищено гестапо. Проте кожен її рядок має колосальну енергетичну щільність. За своє життя поетеса, на жаль, не встигла видати жодної власної збірки. Твори Олени Теліги побачили світ лише після Другої світової війни: «Душа на сторожі» (1946); «Прапори духа» (1947); «О.Теліга. Збірник» (1977); «Полум'яні вежі» (1977). Вона вивела українську емігрантську поезію на європейський рівень, поєднавши модерністську форму (витончені метафори, залізничний ритм вірша) із неоромантичним змістом (ідея служіння нації). В Україну творчість Олени Іванівни Теліги почала повертатись  після 1991 року – віршами, статями, публіцистикою, дослідженнями творчості поетеси.

 

 Юнацька бібліотека з нагоди дня народження Олени Теліги  підготувала книжкову виставку, на якій представлені критичні статті, літературознавчі матеріали та художні твори поетеси.

Виставка розповідає про життєвий шлях Олени Теліги – поетки, громадської діячки, представниці ОУН, яка поєднала в собі ніжність і незламну силу. Її життя стало прикладом свідомого вибору боротьби за Україну, а творчість – голосом покоління, що не приймало компромісів.

Олена Теліга – поетеса «вогняних меж», яка поєднала витончену жіночність із сильною громадянською позицією. Її поезія – це не лише лірика, а й заклик до дії, до мужності, до любові до своєї країни. Недарма її слова «Не треба слів – хай буде тільки діло» і сьогодні звучать особливо актуально.

         Олена Теліга була жінкою виняткової мужності, сили духу та глибокого патріотизму. Її поезія – це голос внутрішньої боротьби, жертовної любові до України та віри в національне відродження

Вона назавжди залишилася в історії як жінка-символ, жінка-легенда, незламна українка. Олена Теліга довела: українцем не обов'язково народитися, українцем можна стати за власним свідомим і безкомпромісним вибором, віддавши цій ідентичності весь свій талант і життя.

         Сьогодні, в час боротьби за свободу й гідність нашої держави, постать Олени Теліги набуває особливого звучання – як джерело натхнення, сили та віри в перемогу.

«Світ наче ярмарок»

215 років від дня народження  Уільяма Теккерея

      Вільям Мейкпіс Теккерей – видатний англійський письменник, сатирик і карикатурист – народився 18 липня 1811 року в Калькутті, де служив його батько. Ще у дитинстві хлопчика відправили до Лондона на навчання. Після школи Теккерей вступив до Кембриджського університету, але вже через рік покинув навчання і вирушив у подорож Європою. У Парижі він навчався малюванню у художника Бонінгтона, що згодом дозволило йому створювати карикатурні ілюстрації до своїх творів.

       Перша книга Теккерея – буклет під назвою "Флора і Зефір" – була опублікована у 1836 році. Паралельно він працював у різних газетах, писав гумористичні та сатиричні оповідання. У 1837 році письменник одружився, але шлюб приніс йому чимало горя – після народження двох дочок його дружина втратила розум. До 1840-х років твори Теккерея не користувалися значною популярністю. Проте у 1844 році він опублікував роман "Кар'єра Баррі Ліндона", який пізніше здобув визнання. Справжній успіх прийшов із публікацією "Книги снобів" у журналі "Панч" (1846–1847). Тонкий гумор і іронія автора привернули увагу читачів.

     В історію західноєвропейської літератури У. Теккерей увійшов як творець свого кращого роману - "Ярмарок суєти".

       У 1848 році світ побачив найзнаменитіший твір Теккерея – роман "Ярмарок марнославства. Роман без героя". Ця книга принесла йому справжню славу і поставила в один ряд із іншим літературним генієм – Чарльзом Діккенсом. Письменник працював над твором у 1847-1848 рр. Окремі частини роману виходили тоненькими випусками, раніше в цупких жовтих обкладинках. Жовтий колір не був випадковим, адже під сатиричним псевдонімом Жовтоплюш письменник друкував раніше вигадані нотатки лакея-авантюриста.

     У романі зображена широка панорама життя суспільства, виведені типові представники різних соціальних верств - комерсанти, аристократи, чиновники, слуги, священнослужителі і т. д. - яких об'єднує вірність головному закону «Ярмарку марнославства», згідно з яким суспільне становище визначається багатством. Жанр, у якому написаний цей твір, можна визначити як роман-хроніку, бо життя персонажів показане на протязі кількох десятиліть – починаючи з юності і закінчуючи старістю.

     Події роману віднесені до Наполеонівських часів, хоча, проблеми, порушені в творі, були актуальними як тоді, так і зараз. «Ярмарок Суєти – роман без героя» за словами самого ж Теккерея. І справді, в романі нема жодної особи, яку можна було б назвати героєм, всі вони – просто персонажі, а точніше – маріонетки, як сказав сам оповідач, тобто лялькар. У передмові ми стикаємось із розповіддю лялькаря, який говорить, що всі дійові особи – просто ляльки, маріонетки, яких він дістав із своєї скриньки і дії яких залежать від мотузочок, за які він їх смикне. Все життя – нескінченна ілюзорна гра, в якій кожен намагається вибити собі місце під сонцем будь-якими шляхами.

     Сама назва роману говорить про те, що життя тогочасного суспільства було своєрідною «ярмаркою суєти», бо люди намагались продати лицемірство, обман, несправедливість і купити собі звання, щоб пробитись до верхівок, до аристократів. Керували всім гроші і жага до них: за гроші можна купити все, як почесті і титули, так і здоров’я та будинки. Весь твір можна назвати «романом втрачених ілюзій», бо люди обманюються, ведуться на яскраву обгортку, а потім розчаровуються.

     Отже, читаючи цей роман ви не лише пірнете в атмосферу життя лицемірного суспільства, а й зможете побачити наше власне життя зі сторони, адже наразі мало що змінилось у сучасному світі: люди як і раніше обманюють, намагаються пробитись у верхні кола, заробити гроші та жити у власне задоволення. Можливо не всім сподобається цей іронічний роман, адже люди не люблять, коли їх критикують і коли їм вказують на їх недоліки, але багато хто зможе провести паралелі, де бажання чи дії якогось певного персонажу будуть співпадати з їх власними.

До 215-річчя від дня народження письменика Уільяма Мейкпіса Теккерея  Юнацька бібліотека підготувала виставку однієї книги «Світ наче ярмарок».

«Світ - це дзеркало, і він повертає кожному його власне зображення. Спохмурнійте – і він, у свою чергу, кисло гляне на вас; засмійтеся йому і разом з ним – і він стане вашим веселим і приязним товаришем».

«День Хрещення Русі: тисячолітня спадщина»

                 15 липня, в день Святого Володимира Великого, відзначається День Хрещення Київської України-Русі. Прийняття християнства – найвизначніше досягнення князя Володимира. Ще до визнання християнства державною релігією, воно проникло в українське суспільство і було визнане князями Аскольдом, Ігорем, Святославом, княгинею Ольгою та їх оточенням. У суспільстві з’явилася сила, яка надавала йому духовної та культурної єдності, та впливала на все соціально-економічне життя. Піднісся авторитет самого князя. Потужний поштовх до розвитку отримала давньоруська культура. Київська Русь стала в ряд провідних християнських держав Європи, забезпечивши собі рівноправні та взаємовигідні стосунки з ними. 

                Діяльність Володимира Святославовича сприяла розвитку Київської держави й зміцненню її міжнародного авторитету. У XIII столітті Руська православна церква визнала його святим і рівноапостольним.

                З цієї нагоди у читальному залі всі охочі матимуть змогу ознайомитись з книжковою виставкою. На виставці представлені наукові та науково-популярні видання з історії християнства, матеріальної й духовної культури України-Русі, колективні монографії, часописи, альбоми з фондів книгозбірні.

                Понад тисячу років тому наш народ вибрав для себе християнський шлях розвитку, що базується на принципах справедливості, милосердя, добра, правди та любові. 

«Українські миротворці на захисті миру»

                15 липня Україна відзначає День миротворців – офіційне свято учасників миротворчих організацій. Професійне свято саме українських миротворців було запроваджено Верховною Радою України 21 травня 2013 року, враховуючи внесок і значення національного миротворчого контингенту України у справі зміцнення миру і злагоди в зонах військових конфліктів.
                Забезпечення миру зі зброєю в руках. Розведення непримиримих ворогів. Супровід гуманітарних конвоїв. Евакуація та захист мирних мешканців. Ці та інші завдання більше 30 років виконували українські миротворці. На землі і в повітрі. Від Балкан до іракської пустелі та африканських джунглів. Ризикуючи власним життям задля порятунку чужих.
                Участь України в миротворчих місіях є проявом її міжнародної відповідальності та прагнення до миру і стабільності у світі. Це також спосіб української держави виявити свою підтримку принципам і цілям Організації Об’єднаних Націй. Українські миротворці зробили значний внесок у зусилля з врегулювання конфліктів і допомоги постраждалому населенню. Їхня участь сприяла сприянню встановленню миру, зниженню насильства та створенню умов для стабільного розвитку суспільства в постконфліктних регіонах.
                Попри російську агресію до повномасштабного вторгнення Україна продовжувала брати участь у міжнародних миротворчих операціях. З 2014 до 2022 року українці були задіяні у восьми миротворчих місіях.
                Після вторгнення росії 24 лютого 2022 року Президент України підписав указ про повернення всіх миротворців. У цей час в операціях ООН за межами країни брали участь 308 громадян України.
                Останній миротворчий контингент був повернутий у травні 2022 року з Малі. Тоді в Україну повернулися шість вертольотів Мі-8 з екіпажами.
                За роки незалежності понад 45 тисяч військовослужбовців Збройних Сил України виконували завдання з підтримання миру й безпеки у більш ніж 25 міжнародних операціях у різних регіонах планети та у 18 різних країнах світу.

«Духовна єдність поколінь»

15 липня в Украйні святкують День хрещення Київської Русі-України.

 Віряни вшановують пам'ять святого рівноапостольного великого князя Володимира. 988 року великий київський князь Володимир Святославович, якого пізніше назвали Великим і Святим, хрестив киян. Цей рік поклав початок подальшому і всеосяжному процесу християнізації. Володимир, вводячи християнство, зміцнював міжнародні зв’язки Держави, яка, як рівноправний партнер, увійшла до числа християнських держав Європи.

Хрещення Київської Русі стало видатною подією не тільки в історії нашої Церкви, але й в історії нашого народу. Запровадження християнства на Русі суттєво вплинуло на всі сфери тогочасного суспільного життя.

Для українців це свято символізує спадкоємність тисячолітньої історії України, нації і держави. Це – символ неподільності Українського народу і його єдності навколо ідеї сильної держави і віри. Це - символ соборності усіх українців і всіх українських земель навколо рідної державної і духовної столиці – Києва.

До цієї важливої події в історії нашої Держави Юнацька бібліотека підготувала історичну виставку «Духовна єдність поколінь», на якій представлені книги та публікації, що розкривають процеси державотворення України.

«Великий голландець»

                15 липня 1606 року народився геніальний голландський художник, яскравий представник епохи бароко Рембрандт Харменс ван Рейн. 

                Картини майстра пензля займають почесне місце в найпрестижніших галереях і музеях світу. Видатний художник писав чудові твори майже у всіх жанрах живопису: портрети, натюрморти, пейзажі, жанрові сцени, картини на історичні, біблійні, міфологічні теми, був неперевершеним майстром малюнку та офорту. Художника цікавили таємна суть явищ, складний внутрішній світ зображених ним людей, з усім багатством їх душевних переживань.

                Насправді майстра пензля звали Рембрандт Харменс ван Рейн, але він підписував свої картини одним лише ім’ям. Прізвище «ван Рейн» означає дослівно «з Рейну», тобто з річки Рейн, де у прадідів Рембрандта стояли млини.Рембрандт писав у досить оригінальній манері, починаючи з заднього плану. Більшість художників спочатку працюють над переднім планом, або відразу охоплюють все полотно цілком.

З Ювілеєм, Галино Анатоліївно!

                Є люди, чия праця непомітна для стороннього ока, але без неї не буде ні тиші читальних залів, ні шелесту сторінок, ні того особливого відчуття дому, яке дарує бібліотека. Саме такою людиною є Галина Дойкова – директор Ізмаїльської централізованої бібліотечної системи для дорослих.
                Двадцять років тому, у 2006 році, кермо Ізмаїльської ЦБС для дорослих прийняла Галина Анатоліївна Дойкова. Роками під її керівництвом бібліотека залишається не просто книгозбірнею, а живим осередком культури, знань і людського тепла. Це місце, куди приходять за мудрістю класиків і за підтримкою в буремні часи, за тишею для роздумів і за спільнотою однодумців. У цьому – заслуга керівника, який вміє поєднувати відповідальність адміністратора з душею справжнього хранителя слова.
                За цей час установа не просто зберегла себе як осередок книги, а й перетворилася на живий, багатогранний простір, де чуйно вловлюють подих часу й сміливо йдуть у ногу з ним, органічно поєднуючи повагу до традиції з відкритістю до нового, впроваджуючи цифрові технології та сучасні сервіси, розширюючи формати спілкування з читачем далеко за межі звичних книжкових полиць. Інноваційність стала не даниною моді, а природним продовженням тієї відданості справі, яка завжди вирізняла бібліотеку. Усе це – плід щоденної, часто непомітної роботи керівника, який вміє поєднувати адміністративну мудрість із щирою відданістю справі. Під керівництвом Галини Анатоліївни бібліотека залишається місцем, куди ізмаїльці приходять не лише за книгою, а й за спокоєм, знанням і живим людським словом.
                У день ювілею щиро бажаємо Галині Анатоліївні міцного здоров'я, невичерпної енергії, натхнення на нові звершення і вдячних читачів на довгі роки. Нехай кожен задум знаходить втілення, а бібліотека й надалі сяє світлом знань для рідного Ізмаїла!

Бібліовайб: №2, липень 2026 р.

Бібліотечний вісник

                    Бібліотека - це не просто книгосховище, а простір з особливою енергетикою, затишок у світі цифрового шуму. Багато інформації ми висвітлюємо онлайн, ділимося порадами, думками та враженнями з тієї чи іншої теми. Але життя вирує, і воно сповнене прекрасних миттєвостей, проведених офлайн. Ви можете відчути це, лише прийшовши до бібліотеки та взявши в руки паперову книгу. Справжнє - поза межами екрану.

                Вісник «Бібліовайб» - періодичне щоквартальне електронне видання, створене Ізмаїльською міською бібліотекою ім. І.П. Котляревського задля висвітлення "офлайнового" життя відділів обслуговування бібліотеки. Воно вміщує в себе інформацію про найцікавіші масові заходи, найактуальніші книжкові виставки та багато іншої корисної та цікавої інформації про бібліотечні будні, читачів, черги за книгами та інше. Варто розуміти, що в умовах обмежень воєнного стану, постійних повітряних тривог та відключень електрики бібліотечне життя набуло більш статичного характеру. Але наша бібліотека відкрита для користувачів, захоплених читанням, літературою, якимись науковими або краєзнавчими пошуками та творчими натхненнями.

                Запрошуємо до нас!

«Битва за Зміїний»

Острів Зміїний у Чорному морі росіяни окупували у перший день вторгнення 24 лютого 2022 року. На ультиматум українським прикордонникам скласти зброю, який надійшов із російського крейсера «Москва», – один з прикордонників відповів: «Русский военный корабль, иди нах*й!». Ці слова стали символом незламності та стійкості перед значно більшим і потужнішим противником.

Острів захопили після бою. Частина його захисників потрапила в полон. На сьогодні всі захисники острова Зміїний звільнені .  Повернення військовослужбовців відбувалося поетапно в рамках кількох обмінів.

Захоплення Зміїного дозволяло російським військовим контролювати північно-західну частину Чорного моря, створювало загрозу проведення десантної операції на українське узбережжя та обмежувало роботу українських портів.

Для витіснення окупантів з острова, українська воєнна розвідка у співпраці з СБУ підготувала несподівану для ворога десантну операцію з використанням катерів та вертольотів армійської авіації.

Вночі проти 30 червня, внаслідок проведеного етапу військової операції із нанесенням вогневих ударів ракетними та артилерійськими підрозділами по острову Зміїний, росіяни після 126-денної окупації з поспіхом евакуювали залишки гарнізону двома швидкісними катерами. Втрата острова означала втрату окупантами контролю над частиною акваторії Чорного моря. 4 липня на острові висадились українські військові та повернули на нього український прапор.

Як проходила ця унікальна операція, дивіться у документальному фільмі “Битва за острів Зміїний. Море” з документального циклу “Воєнна розвідка України” за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=0MjsxTFeuEM

«Сила закону – сила держави»

Щороку, 28 червня, Україна відзначає День Конституції.

Конституція України була ухвалена 28 червня 1996 року на п’ятій сесії Верховної Ради України другого скликання. Прийняттю передував тривалий і складний процес. Протягом доби з 27 на 28 червня 1996 року депутати працювали без перерви — саме тоді народжувався Основний Закон незалежної України. «За» ухвалення Основного закону проголосували 315 народних депутатів з 300 необхідних.

Конституція України 1996 року стала першою загальновизнаною у всьому світі Конституцією незалежної Української держави.

Вона визначає основи суспільного і державного ладу, права і свободи людини й громадянина, порядок організації і функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Сьогодні, в умовах повномасштабної війни Росії проти України і численних злочинів окупантів, ми як ніколи розуміємо важливість цінностей, закладених у Конституції України, та необхідність їх захисту і збереження для майбутніх поколінь.

З нагоди свята Юнацька бібліотека  підготувала книжкову виставку «Сила закону – сила держави», де представлена література та інформаційні матеріали, які познайомлять користувачів з історією конституційного творення в Україні.

"Прапор - символ опору"

26 червня Україна  вшановує День кримськотатарського прапора. Його небесно-блакитне полотнище із золотою тамгою – це символ, незламності, єдності та постійної боротьби кримськотатарського народу.

Прапор був затверджений першим Курултаєм кримськотатарського народу в грудні 1917 року в Бахчисараї. Його історія є дзеркалом долі народу. За часів радянських репресій та депортації його безжально забороняли й нищили, а за збереження карали. У червні 1991 року, на другому Курултаї в Сімферополі, прапор тріумфально повернувся, ставши символом відновлення національної ідентичності, прагнення до справедливості, миру та гідності.

У нинішніх умовах російсько-української війни,  яка розпочалася з окупації Криму,  кримськотатарський прапор став символом спротиву кримських татар російській агресії та способом вираження ідентичності.

З Днем кримськотатарського прапора!

Матеріали підготовлено за даними з мережі інтернет.

«Живописець Придунав’я»

10 червня виповнилося б 95 років від дня народження Чакіра Петра Петровича (1931-2012) – українського живописця та графіка.

Чакір Петро Петрович  народився в с. Котловина Ренійського району Одеської області. Закінчив відділення рисунку та живопису Московського університету мистецтв (1963) та Одеський педагогічний університет ім. К. Ушинського (1969). Графік, живописець, емальєр, аквареліст. Заслужений художник України (2009).

Основні твори: «Глід» (1979), «Пейзаж» (1979), «Теплий день» (1981), цикл «Бессарабські весільні танці» (1990-ті рр.), «Мадонна Бессарабії» (1999).

Мав персональні виставки в Україні, Росії, Молдові, Румунії, Чехословаччині, Угорщині. З 1987 року був постійним учасником міжнародних симпозіумів з гарячої емалі в Угорщині. В 1985 році нагороджений Дипломом Союзу художників СРСР за участь у виставковій діяльності Дому Дружби з народами закордонних країн.

В м. Ізмаїл  П. Чакір працював учителем малюнку та креслення у середній загальноосвітній школі і підготував плеяду молодих талановитих художників. В Ізмаїльській картинній галереї проводяться щорічні художні виставки, присвячені пам’яті митця, з 2014 року – щорічна  виставка пленерних робіт (с. Котловина) студентів Одеської національної академії архітектури та будівництва. В 2012 році посмертно отримав звання «Почесного громадянина м. Ізмаїл». В 2016 році його іменем названа вулиця м. Ізмаїл.

Портрети Чакіра майстерно виражають індивідуальність особистостей, передають їхній внутрішній світ, характер, унікальні риси. Сюжетами емалей стали переважно сцени традиційної культури бессарабських гагаузів (побут, весілля, святкові і поминальні дні, персонажі народних легенд тощо). Роботи зберігаються в музеях Києва, Кропивницького, Сум, Одеси, Кишинева, Бендер, Санкт-Петербурга та приватних колекціях світу. Від 2014 під керівництвом І. Шишмана проводиться щорічний пленер імені П. Чакіра.

Петро Чакір  – високообдарований графік, живописець, емальєр, аквареліст, монументаліст, – залишив глибокий слід в історії образотворчого мистецтва. Він - засновник школи акварелі на півдні Одеської області, він був першим та єдиним емальєром у регіоні, його твори високо цінувалися та були здобутими провідними музеями Європи. Як людина він запам'ятався своїм високим рівнем культури та духовності, працьовитістю, благодійністю, відданістю ідеї розвитку образотворчого мистецтва в Ізмаїлі та регіоні.

Петро Петрович Чакір був талановитим художником, ініціатором створення Спілки художників Ізмаїла, мудрим та чуйним учителем та наставником юних обдарувань. Пам'ять про художника живе у думках вдячних жителів Ізмаїла.

Картини майстра – це безцінна спадщина для майбутніх поколінь!